da_gamba (da_gamba) wrote in lviv_format,
da_gamba
da_gamba
lviv_format

  • Music:

Дещо про Бачевських.

 Взагалі хотів щось більше про Рогатку (Жовківську) написати, та ось так і застряг у відсутності матеріалу хто ж такі були графи Целецькі, і яка їх роль була у тодішньому Знесінні.


Від палацу фактично нічого не збереглось, його цінні гранітні елементи стали прикрасами гробівця Бачевських на Личаківському цвинтарі, а тепер ця споруда вже навіть не завод горілки, а залишки за совєтів потужного Алмазінструменту.

“За Жовківською рогачкою, – читаємо в провіднику Львовом Миколи Голубця, – у підніжжі Високого Замку тулиться Знесіння, прозване так від місцевої церкви Вознесіння. На його території слава польського імени – фабрика горівок і лікерів Бачевського”.

Хто в довоєнному Львові не чув про відомих виробників високоякісних напоїв?! Марку Бачевських знали також далеко за межами Галичини: в міжвоєнний час львівські підприємці експортували абсент, аперитиви, горілки та лікери до Австралії, Австрії, Бельгії, Великобританії, Індії, Канади, Німеччини, Норвегії, Румунії, Франції, Чехословаччини, країн Південної Америки.

Загалом Галичина була 
основним виробником горілки Австро-Угорської монархії. Так, згідно з даними Миколи Драка, горільні Галичини 1898 р. випродукували 501299 гекталітрів горілки, Чехії – 450826 гкл, Моравії – 158848 гкл, Нижньої Австрії – 154234 гкл, Сілезії – 90335 гкл, Буковини – 44660 гкл, решта країв – значно менше.

Фундатором династії власників найвідомішої львівської торгової марки був Лейба Бачелєс, який 1782 року переніс свою горільню із с. Вибранівка (тепер Жидачівського району) до Львова. Дата “1782” згодом стояла на всіх виробах фірми. Очевидно, горілка Лейби зі Знесіння подобалася урядникам адміністрації Галичини, бо вже 1807 р. йому дозволили вживати титул власника “цісарсько-королівської привілейованої крайової фабрики”.

Прочитавши статтю http://www.lwow.com.pl/bulzacki/rody.html можна прочитати про обурення про нац.походження Бачевських, бо ж як-так, центральна каплиця на Личакові, і юдеї: "Baczewscy to byli Żydzi. Baciary by się oburzyli. Jacy tam Żydzi. Żydzi to Kuronie i Michniki, ale nie Baczewscy. Baczewscy to z krwi i kości Lwowskie Dzieci."

За старопольським правом, монополією на виробництво горілки (а фактично самогону) володіла шляхта. Звісно, панове мали більшу схильність до тринькання грошей, аніж до їх заробляння, тому зазвичай продавали цей свій привілей підприємливим євреям. Виготовлений примітивними способами самогон здебільшого споживали селяни, масовий алкоголізм був хронічною хворобою Галичини аж до започаткування митрополитом Йосифом Сембратовичем (1870-1882) грандіозної антиалкогольної кампанії. Натомість аристократи споживали здебільшого вино, імпортоване з Угорщини. Попри це, був попит також на найкращі сорти горілки, яку називали “розолісом” (імовірно, неприємні запахи та присмак тоді глушили, додаючи пелюсток троянди), келих якої аристократичні сім’ї споживали для поліпшення апетиту перед їжею, а також із лікувальною метою.

Тож Бачелєс спеціалізувався саме на виробництві розолісу для інтелігентних сфер: неважко було передбачити зростання попиту на якісну горілку, враховуючи неосяжний ринок Австро-Угорської монархії та поширення освіти. Л. Бачелєс, а згодом його спадкоємці, пильно стежили за появою технологічних новинок, які відразу закуповували й інсталювали на своїх підприємствах. Після революції 1848 року онук Лейби Леопольд Максиміліян перейшов на католицизм і змінив прізвище на Бачевський.

Фірма Бачевських розквітла завдяки правнукові Лейби Йосифові Адамові Бачевському (1829-1911). Власну горільню він заклав 1866 р., а 1875 р. через смерть матері успадкував привілеї своїх предків. Наступного року намісництво дозволило йому вживати назву “цісарсько-королівська привілейована крайова фабрика”, а на печатці – цісарського орла. Саме Йосиф Адам уперше почав серйозно рекламувати свою продукцію, не пропускаючи жодної промислової вистави в жодній європейській державі й інвестуючи кошти в мистецьке оформлення своєї продукції. Порожні карафки фабрики Бачевських спокусливої форми я часто бачив у помешканнях “ґаліцманів” і в стилізованих під сецесію кав’ярнях.

Оскільки напої Бачевського поступово завоювали ринки не лише Австро-Угорщині, а й за кордоном, усе це оплатилося дуже добре. Саме ім’я виробників стало синонімом поняття “фляшка”. Розповідають, що в міжвоєнний час навіть відряджені в Польщу росіяни везли додому сувеніри у вигляді “бачевського”, про що поляки складали анекдоти.

Йосиф Адам був відомий не лише виробництвом алкогольних напоїв. Учасник польського повстання 1863 р., він згодом провадив інтенсивну громадську діяльність: депутат Львівської міської ради, член Львівської торгово-промислової палати, багатьох харитативних організацій, а також Товариства польських горільників. За свої численні заслуги перед містом і монархією цісар нагородив Йосифа Адама титулом “постачальник цісарсько-королівського двору”. Слід зазначити, що, крім виробництва спирту та високоякісних алкогольних напоїв, Бачевські виробляли оцет, парфуми та додатки до фармацевтичних виробів.

Йосиф Адам Бачевський помер 17 травня 1911 року. Його поховано в неоренесансовому гробівці, який збудував сам, на Личаківському цвинтарі (розташований одразу справа від входу на центральну алею).

  

Справу батька успадкували сини Генрик (1864-1930) і Леопольд (1859-1924). Перша світова війна та розпад Австро-Угорської імперії завдали серйозних збитків горілчаній промисловості Галичини. Все ж підприємство Бачевських успішно пережило лихоліття й поступово відвоювало ринки. 1921 р. Бачевські ініціювали першу в історії Польщі професійну рекламну кампанію. Вони замовили у варшавській агенції “Подбуй” декілька десятків рекламних малюнків, які розмістили в ілюстрованих газетах і журналах. Барвистість і високий естетичний рівень рекламівок заохочували до колекціонування їх, а водночас інспірували інтерес до оригінальної продукції Бачевських.

А ось що згадував про “Східні торги” в Стрийському парку Станіслав Лем: “Зимою та літом панувала над ним вежа Бачевського, чотирикутна, повністю обкладена рядами кольорових наповнених пляшок. Мені було цікаво, чи там справжній лікер, чи тільки кольорова вода. Але цього не знав ніхто... Якщо стати під вежею Бачевського, можна було пробудити відлуння, що слало в простір плескання в долоні; якщо плеснути дуже сильно, відлуння повторювалося чотири, п’ять, навіть шість разів!”

Ще додав дві світлини з сайту http://travelua.com.ua:

Генрик і Леопольд успішно продовжували батьків підприємницький стиль, беручи активну участь у різноманітних товариствах підприємців та інвестуючи кошти в культуру. Особливо вони полюбляли екстравагантні акції. Так, 1925 р. Бачевські фінансували місячник Winnica, присвячений пропаганді “всіх аспектів жіночості”, який заклав відомий гуморист Гемар. Після смерті Генрика справу успадкував його співвласник Стефан (син Леопольда), який провадив підприємство разом із двоюрідним братом Адамом та іншими членами родини Бачевських.

Більш ніж століття Бачевські мешкали за адресою площа Ринок, 31. Там же була їхня фірмова крамниця.

У вересні 1939 р. фабрику Бачевських розбомбила німецька авіація. Леопольда й Адама радянська влада наказала вбити. Після Другої світової війни вцілілі Бачевські опинилися у Відні, де проживають і нині. Донедавна парадний вхід-арка на фабрику Бачевських був візиткою заводу “Алмазінструмент”. На місці фабрики Бачевських побудували один із найкращих лікеро-горілчаних заводів Радянського Союзу, який успішно функціонує й досі. Проте, як можна зрозуміти зі скандального тосту баварського міністра, зараз до Німеччини його продукція не потрапляє.

Ігор Чорновол http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2005/11/18/10810/
Імперський градус

У ХІХ ст. Галичина була головним виробником горілки в Австро-Угорській імперії. Так схотів цісар-реформатор Франц-Йосиф, який прагнув збільшити податкові збори із західноукраїнських земель. Імператор надавав галицьким поміщикам так звану пропінацію — ліцензії на монопольне виготовлення і продаж горілки. Шляхта не завжди охоче бралася за такий бізнес і продавала алкогольні дозволи заповзятливим місцевим мешканцям, котрі дуже скоро до самої «горловини» наповнили ринок високоградусною продукцією.

З ринками збуту володарі гуралень проблем не мали. Коли ціни на зерно падали і його продаж ставав клопітним, підприємцям було вигідніше переробляти збіжжя на горілку і продавати її на місці. А щоб проблем з реалізацією не було, подекуди запроваджували карткову систему. Робітникам замість грошей часто видавали спеціальні картки, які можна було обміняти на пляшку-другу в найближчому шинку. Доходи від горілки становили від третини до половини загального доходу панського маєтку, де була гуральня. Контролем за якістю галицькі винокури попервах не переймалися — горілка мала бути дешевою. З технологічного погляду продукції бракувало доброї очистки і витонченого смаку. Масовий споживач був невибагливим і претензій до смаку не мав.

Тогочасна еліта майже не вживала таких хлопських напоїв, як горілка. Аристократи повагом наливали у свої келихи дорогі витримані вина і були впевнені у непорушності цих традицій. Однак львівські фабриканти Бачевські у ХІХ ст. привчили панів пити горілку. Вони зробили ставку на преміум-сегмент — високоякісну горілку, розоліси (гіркі настоянки), лікери, які не соромно було відкорковувати в іменитих родинах. Ці сорти оковитої були очищені від самогонного запаху і приправлені настоями з пелюстків троянд та інших благородних трав і рослин. Відбірні взірці горілок Бачевських пили не лише у кращих домах Галичини. Після здобуття 1810 року статусу постачальників цісарсько-королівського двору фабриканти продавали свою продукцію до всіх європейських столиць. Якість підтверджувалася елітним символом — цісарським орлом і титулом К. u.К. Hoflieferant.

Попервах не було орлів і цісарської ласки. Не було й Бачевських. 1782 року Лейба Бачелєс відкрив гуральню у селі Вибранівка, що за 40 км від Львова. Його нащадки, що успадкували цей бізнес, прийняли католицизм, змінили прізвище на польський кшталт — Бачевські — і згодом перенесли виробництво до міста Лева.

Роком заснування сімейного бізнесу Бачевські вважали 1782-й — саме ця дата викарбувана на головному корпусі фабрики, що дотепер стоїть на вулиці Богдана Хмельницького, колишній Жовквівській рогачці, і на етикетках, які прикрашають пляшки з напоями Бачевського. Крім дати народження підприємства на її брамі колись було також написано прізвище та ініціали Йозефа Адама Бачевського, правнука фундатора гуральні і найуспішнішого підприємця з цієї династії, який, керуючи фабрикою до 82 років, розкрутив горілчану продукцію до світового визнання.

Алкогольний high-tech

Енергійний Йозеф Адам Бачевський, який закінчив Львівську технічну академію (нині університет «Львівська політехніка») і мав диплом фахівця з технології спиртів, прийшов до керівництва підприємством за одними джерелами у 27, за іншими — у 37 років. Молодий власник, здобувши вищу фахову освіту, добре розумів, що конкурувати на щільному алкогольному ринку неможливо без сучасного технічного оснащення виробництва і застосування нових технологій. Тому для вдосконалення підприємства керівництво фабрики регулярно закуповує новітнє обладнання. Йозеф Адам замовляє сучасні виробничі лінії у Франції, Нідерландах, будує нову рафінерію і значно розширює виробництво.

Підприємство в період свого розквіту було механізоване за останнім словом науки і техніки. Його виробничий маховик «заводили» і рухали ним дві парові машини потужністю 125 кВт, низка парових помп, 1 турбіна, 14 двигунів, 3 динамомашини. Через два роки після винайдення ірландською фірмою Aeneas Coffey методу подвійної ректифікації його впровадили для очищення горілки у Львові. Три ректифікаційні апарати системи Barbeta-Pompego i Savala щодня проганяли до чистого, немов сльоза, стану понад 300 гектолітрів міцного напою, відфільтровуючи шкідливі та неприємні на запах домішки. Спеціальне обладнання дистилювало трави та іншу сировину. Усією цією фабричною «кухнею», на якій щодня працювало 300 робітників і яка завантажувала 4,5 залізничного вагона алкогольних виробів, управляли п’ять десятків менеджерів різного рівня: 20 з них вирішували технічні питання, 30 — адміністративно-організаційні. У 80-х роках ХІХ ст. промисловою базою фірми стає старий палац Целецьких на Жовквівській рогачці. Нові власники кардинально реконструюють цю споруду, і 1908 року архітектор Владислав Садловскі цілковито завершує її перебудову.

Виробничі здобутки підсилювалися іміджевими — титул цісарського постачальника став своєрідним аналогом нинішніх сертифікатів ISO-9001 чи 9002. Йозеф Адам Бачевський замислюється не лише над вмістом, а й над формою. Тому для візуального позиціювання своїх напоїв починає експериментально розливати вироби, які відправляє на експорт до Франції, Великої Британії, Італії, Німеччини, у кришталеві карафки (пляшки). Це збільшує упізнаваність та популярність горілки зі Львова. Згодом у шляхетну тару різної місткості, форми та кольору, які оперізував випуклий напис про походження напою, фасують і решту продукції, яку виготовляє гуральня Бачевського.

Пляшкова гігантоманія

Маркетингова стратегія, генератором якої був Йозеф Адам, передбачала розміщення реклами у пресі, на постерах і флаєрах. На Галичині важко було знайти друковане видання, яке б не «прикрашала» продукція Бачевського. Одним з найефективніших маркетингових інструментів, що допомагав лікерам і горілкам Бачевського завойовувати та утримувати собі місце на прилавках західно- і центральноєвропейських крамниць, були міжнародні виставки. Йозеф Адам, починаючи з 1856 року (за іншими даними з 1866-го) — часу свого приходу в шефське крісло родинного бізнесу, не оминає жодного промо-заходу в столичних та впливових європейських містах. Відзнаки, привезені звідти, засвідчують, що вироби Бачевського діставали найвищі оцінки.



А в повсякденному вжитку неформальне визнання горілок Бачевського можна було почути у кожній кав’ярні і за кожним столом: марка виробника використовувалася як синонім поняття «горілка», «міцний напій».

Бізнесмен Бачевський був знаною і шанованою у місті людиною. Він не обмежувався виключно підприємницькою діяльністю. Йозеф Адам гармонійно поєднував бізнес і владу. З 1871 року і протягом наступних тринадцяти років король львівських горілок Бачевський був міським депутатом (радним). На засідання міської ради йому не доводилося ходити далеко. Родина Бачевських мешкала біля самої Ратуші на площі Ринок у кам’яниці № 31: на горішніх поверхах жила сім’я, а в партері був облаштований фірмовий магазин, де торгували міцними напоями від Бачевського — горілками Souveraina, Perly, лікером Bernardine imperial, наливкою Wisniowa тощо.

Впевнений розвиток підприємства не похитнула навіть грандіозна антиалкогольна кампанія, ініційована митрополитом Йосифом Сембратовичем (1870-1882). Можливо тому, що на іншій шальці терезів підприємницької діяльності завжди стояв неформальний громадський авторитет Бачевського. Крім депутатства Йозеф Адам був меценатом і членом Львівської торгово-промислової палати, Товариства польських горільників та інших самоврядних організацій.

Коли 1911 року Йозеф Адам Бачевський помер, родинний бізнес і підприємницький почерк батька паритетно успадкували його сини Генрик (1864-1930) і Леопольд (1859-1924). Вони свідомо не змінили популярного імені батька, яке фігурувало навіть у віршах та книжках тієї епохи, на розкрученій торговій марці.

Сімейна злагода братів сприяла подальшому розвитку горілчаного виробництва. Старший син Леопольд здобув освіту хіміка в університетах Відня і Львова, пройшовши викладацьку практику в Рільничій (аграрній) академії (Дубляни під Львовом) та отримавши досвід комерційного радника віце-маршалка (заступника міського голови), підкріплений орденами Залізної корони III класу та Франца Йосифа. Леопольд більше уваги приділяв виробничо-технологічним питанням, тоді як правник Генрик, також кавалер ордена Франца-Йосифа і згодом депутат міської ради, зосередився на фінансових справах фірми.

Однією з головних стратегій підприємства, як і за часів батька Йозефа Адама, залишається маркетинг. Поряд з прямою рекламою брати ефективно використовують PR-прийоми. 1912 року на замовлення горілчаної фірми світ побачила брошура в стилі «шельмівського хутору», яка містила анонімні малюнки з віршованими коментарями. На одному з них, зокрема, намальована скеля, на яку піднімаються троє чоловіків. Неподалік на підкорювачів гори чекає потужних розмірів пляшка з написом «Souverain (Wladca), J.A. Baczewski Lwоw — Pologne — 1782 — fondеe». Малюнок супроводжується римованим коментарем: «Хоча завжди в горах переслідує мене мігрень, все одно був би туристом і наражав би життя на небезпеку, якби знав, що на кожній вершині чекає на мене хоча б одна пляшка Souverain».

1921 року Бачевські ініціювали першу в історії Польщі професійну рекламну кампанію. Вони замовили у варшавській рекламній агенції «Подбуй» кілька десятків яскравих рекламних малюнків і розмістили їх в ілюстрованих газетах та журналах. Задум полягав у тому, щоб заохотити читачів до колекціонування художньо виконаних «рекламівок-постерів» і в такий спосіб стимулювати інтерес до оригінальної продукції Бачевських.

Але рекламним апогеєм у просуванні товару на алкогольний ринок став павільйон, який підприємство спорудило 1921 року на Східних торгах у Стрийському парку. Цей експозиційний стенд 20 метрів заввишки, виконаний у формі карафки, було визнано найцікавішою і найбільш відвідуваною експозицією крайової виставки.

Відомий письменник — виходець зі Львова Станіслав Лем писав: «Взимку та влітку панувала над ним вежа Бачевського, чотирикутна, повністю обкладена рядами кольорових наповнених пляшок. Мені було цікаво, чи там справжній лікер, чи тільки кольорова вода. Але цього не знав ніхто... Якщо стати під вежею Бачевського, можна було пробудити відлуння, що посилало в простір плескання в долоні; якщо плеснути дуже сильно, відлуння повторювалося чотири, п’ять, навіть шість разів».

Через чотири роки вже на Лондонській виставці алкоголю продукція фірми здобула всі можливі нагороди, про що широко писала європейська преса. Для популяризації торгової марки Бачевські використовували також соціальну рекламу. 1925 року вони спонсорували місячник Winnica, присвячений пропаганді «всіх проявів жіночості» і започаткований відомим львівським гумористом Гемаром, який 1925 року переїхав до Варшави, а пізніше до Лондона, де працював на радіо «Свобода».

Громадська позиція нащадків Йозефа Адама Бачевського також сприяла провадженню бізнесових справ. Леопольд був віце-президентом Торгово-промислової палати, одним із фундаторів Крайової школи горільників. А у Вищій школі міжнародної торгівлі Леопольд Бачевський запровадив фонд свого імені для здібних студентів.

Між ГУЛАГом і Віднем

Коли 1930 року Генрик помер, його бізнес перейшов до Стефана, сина Леопольда, який керував фабрикою разом із двоюрідним братом Адамом, сином Генрика, та іншими членами родини Бачевських.

Щоб утримати ціни і якість міцних виробів на фірмовому рівні, нащадки вирішили не розширювати асортимент віддегустованої поколіннями пращурів продукції і не збільшувати обсяги виробництва. Замість цього вони нарощували рекламну складову в маркетинговій політиці. З промо-метою Стефан Бачевський, якого добре знали як консула Австрії в Польщі, уклав, зокрема, контракт з двома відомими океанськими лайнерами «Пілсудський» і «Полонія», на борту яких споживали і пропагували ці напої. Морським шляхом вироби Бачевського потрапили до Канади, Південної Америки та Австралії. Новий керівник фірми також першим використав для транспортування своїх алкогольних продуктів авіасполучення. З 1930 року лікери зі Львова щодня відправляли літаком до Парижа, Відня, Праги. Аби ще більше підвищити ринкову вагу виробів Бачевського, частина його горілок була помаркована слоганом «єдина горілка порівнянної якості з тією, що виробляється П’єром Смірновим у Росії». Тижні тверезості, які у 30-х роках XX ст. адміністративно запроваджує місцева влада, лише підігріли апетит галичан до алкоголю. Тогочасні газети на своїх шпальтах розповідали, як спраглі міщани не в змозі дочекатися кінця безалкогольного тижня і никають містом у пошуках високоградусних напоїв. «Декілька льокалів (кав’ярень) пограбовано. Найбільше постраждав відомий ресторатор Юнгман. З пивниці незнані гості винесли 80 фляшок палестинського вина, 20 фляшок сливовиці загальною вартістю 1220 злотих».

Широка популярність Бачевського, форсована всіма маркетинговими і PR-засобами, вихлюпувалася в «анекдотичну» славу, яка у підсумку також впливала на підсвідомість кінцевого споживача. Львівський журнал Szczutku, наприклад, надрукував такий анекдот: «Розмовляють двоє чекістів. Старший молодшого запитує: «Товаришу, в Польщі на диверсії був? А Бачевського привіз?»

У вересні 1939 року, коли почалася Друга світова війна, фабрика Бачевських, як і головний залізничний двірець (вокзал) у Львові, потрапила під приціл авіації Люфтваффе: її розбомбили. Очевидець руйнації Вітольд Шолгіня у книзі «Той Львів» згадує: «Від гірного Личакова виразно було видно, як гине влучений бомбами старий «Бачевський». Того вересня усі чоловіки на Личакові (і, з певністю можна сказати, в інших львівських місцях) дуже шкодували: стільки алкоголю в його магазинах, стільки добра марнується... З любов’ю і жалем великим згадували вони різні гатунки горілок і лікерів знаменитої фірми.

Розповідають, що представники радянської влади вагонами вивозили лікери та горілки Бачевського до Москви. А на місці алкогольного підприємства організували завод алмазного інструменту, який сьогодні стоїть мертвим пам’ятником соціалістичній економіці.

Слід Стефана і Адама Бачевських (сина Генрика) загубився у в’язницях і таборах. Вцілілі члени родини після Другої світової війни переїхали до Відня, де їхні нащадки проживають і нині. Останні екземпляри львівського «Бачевського» було продано ще через 30 років після війни за величезними цінами.

1989 року розташоване у Старограді Гданському (Польща) відділення компанії Polmos почало виробляти кілька видів напоїв за ліцензією Стефана Бачевського. Однак після 90-х років термін цього дозволу збіг і виробництво припинилося.

Нині відроджена у Відні сином Стефана родинна фірма під назвою Altvater Gessler розливає горілку Monopolowа за рецептами XVIII ст., створеними на картопляній основі, і медовий лікер Krupnik. Сивого авторитету пляшкам додає історичний напис «Започаткована 1782 року у Львові».


Проспиртований регіон

Спиртово-горілчана галузь тривалий час була значущою галуззю галицької промисловості. У 1844 році 60% міцних виробів, котрі виробляла вся Австро-Угорська імперія, припадало на Галичину. Тільки у Львові оковиту «гнали» кілька десятків великих та малих гуралень. В останні роки ХІХ ст. ця пропорція зменшилася, але гуральні Галичини все одно домінували, виробляючи понад 500 тис. гекталітрів горілки, тоді як Чехія — 450 тис. гкл, Моравія — 159 тис. гкл, Нижня Австрія — 154 тис. гкл, Буковина — 45 тис. гкл.


Міжнародне визнання Бачевських

· Відень — 1866 рік

· Париж — 1867 рік, 1878 рік, 1890 рік (Гран-прі)

· Гавр — 1868 рік

· Рудольфхайм, Амстердам, Віттенберг, Алтона — 1869 рік

· Москва, Лондон — 1872 рік

· Лондон — 1873 рік

· Відень — 1873 рік, 1904 рік

· Перемишль — 1882 рік,

· Львів — 1888 рік

· Лондон — 1925 рік

Він пам’ятник собі спорудив

Йозефа Адама Бачевського поховали в неоренесансному гробівці, який він збудував особисто 1883 року за проектом архітектора Якова Шульца на Личаківському цвинтарі (розташований одразу праворуч від входу на центральну алею). Споруда у формі квадрата, увінчана півкулею з хрестом, оздоблена ліпниною і схожа на церковцю. Для опорядження гробівця було використано чорний мармур зі старого палацу Целецьких, де розташувалося підприємство. Родинний мавзолей також прикрасили картинами на релігійну тематику і портретами померлих родичів. У гробівці похована також дружина Йозефа Адама Вікторія та ще двоє родичів.

Невблаганний час понищив мавзолей Бачевських: дерев’яні конструкції згнили, тиньк облупився, дах протік, образи і картини викрали.

Розповідають легенду: коли львівський король горілок смертельно захворів, то замовив у Парижі спеціальний пристрій, за допомогою якого після смерті... самостійно дістався до місця свого вічного спочинку. Катафалк начебто їхав позаду покійника, а в труну Бачевський влігся вже на цвинтарі за допомогою французького механізму.

http://www.kontrakty.com.ua/show/ukr/article/8292/5020068292.html

 

http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2005/11/18/10810/

 

http://mpj.lviv.ua/modules.php?name=News&file=article&sid=62

 

http://www.lvivcenter.org/uk/uid/picture?pictureid=3184

 

http://www.lwow.com.pl/brama/baczewski/baczewski.html

 

http://www.lwow.com.pl/bulzacki/rody.html

 

http://en.wikipedia.org/wiki/J._A._Baczewski

 

Tags: Львів, Цікаве, старі фотографії, якого вже нема
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 2 comments